• 18 мая 2022

    Главные Новости Украины и Мира

    Дракон на прив’язі

    10.05.2022 17:21
    Дракон на прив’язі

    Минуло два з половиною місяці війни, а позиція Китаю стосовно неї, м’яко кажучи, непевна. Ми добре пам’ятаємо, як Пекін упевнено тримався в торговельній війні проти США, за що його вважають явним претендентом на глобальне лідерство. Ми побачили, що три місяці тому на зустрічі Путіна та Сі Цьзіньпіна КНР чітко підтримала Росію, її вимоги нерозширення НАТО, її виступи проти «кольорових революцій», «підриву світової безпеки» та «політики сили, цькування, односторонніх санкцій», а також задекларувала «дружбу без обмежень» між Пекіном і Москвою. Але від початку війни з Китаю долинають лише невиразне мимрення високопосадовців та неоднозначні дії бізнесу. Це доволі дивно спостерігати. І досить неочікувано. Здається, китайський дракон здувся. Але чому?

    До початку війни та в перші її дні з’являлося чимало спроб теоретичного аналізу можливої позиції КНР. У них було правильно вказано низку базових властивостей зовнішньої політики Пекіна, наприклад схильність до збереження геополітичного (і не тільки) балансу та критична залежність від стабільності глобальної економіки. Але переважна більшість аналітиків помилилася з висновками. Навіть ті, хто знає Китай зсередини. Бо ніхто не зміг спрогнозувати, в яких вхідних обставинах Пекіну доведеться діяти, проявляти свої схильності та властивості. У підсумку станом на сьогодні китайський дракон виявився не таким і страшним для нас, як прогнозувалося. Його сковує відсутність економічної самодостатності. Це та слабина, яку при певних маніпуляціях можна обернути на нашу користь.

    Перші ластівки слабкості

    Усе почалося ще до війни. Перші ознаки того, що в її рамках економіка КНР не буде готова до широкомасштабного протистояння із Заходом, з’явилися ще наприкінці 2020 року. Тоді на глобальні фінансові ринки почали сильно тиснути $12 трлн, на які центробанки - емітенти світових резервних валют збільшили свої баланси для подолання економічних наслідків пандемії Covid-19. Це зумовило стрімке зростання глобальних цін на сировину. Воно розпочалося півтора роки тому в листопаді, а за 2021 рік індекс сировинних цін S&P GSCI (24 види сировини) зріс на 40,4%.

    Народний банк Китаю відмовився підтримати політику масштабного друкування грошей. Формально він був правий, бо КНР поборола пандемію без запровадження національного карантину. Тому китайська економіка не відчувала добре відомих у світі його руйнівних наслідків і не потребувала такої підтримки. Але оскільки практично всі інші великі економіки друкували гроші, то з кінця травня 2020 року до початку 2021 року юань зміцнився на 12,2% (до долара США). Це зіграло злий жарт з китайською економікою. Виявилося, що вона не готова нести на собі тягар глобальних проблем. У листопаді позаминулого року у Китаї було зафіксовано дефляцію -0,5%, яка просигналізувала, що внутрішній сукупний попит у КНР занадто слабкий, щоб витягти економіку з потенційних проблем. Це був перший тривожний дзвіночок.

    Потім було кілька місяців глобального економічного відновлення, вітер якого розправив вітрила китайської економіки, і вона демонструвала пристойну динаміку експорту та ВВП. Однак, як виявилося згодом, це було тимчасово. Всупереч дорогому юаню внутрішній попит залишався слабким: протягом більшої частини 2021 року річна інфляція трималася в діапазоні 1,0-1,5% з невеликими тимчасовими відхиленнями, хоча в інших економічних центрах світу її темпи стійко збільшувалися. Водночас стрімке зростання глобальних цін на сировину зумовило помітне зростання вартості імпорту: річний приріст індексу цін ввезених товарів тримався в межах 15-18% протягом більшої частини року. Китайські товаровиробники потрапили в ножиці слабкого попиту та собівартості, що швидко зростає. Особливо це вдарило по тих, хто працює винятково на внутрішній ринок і не може перекласти вищі витрати на зовнішніх споживачів. Звідси й виникли проблеми сектору будівництва, зокрема дефолт корпорації China Evergrande Group. Пожежу вдалося загасити лише шляхом втручання уряду КНР. Народний банк Китаю значно пом’якшив монетарну політику: двічі знижував норму резервування із 12,5% до 11,5%, двічі зменшував ключову ставку з 3,85% до 3,7%, скоротив ставку зворотного РЕПО з 2,2% до 2,1% і, видаючи кредити рефінансування, збільшив свій баланс на понад 5% (приблизно таке ж розширення балансу відбулося у відповідь на пандемію). В останні місяці 2021 року бюджетний дефіцит став незвично великим. Це був другий тривожний дзвіночок.

    Поточні тенденції та обмеження

    Отже, коли почалася російсько-українська війна, китайська економіка вже була в не найкращій формі. Це критичний чинник. Адже яким би стратегічним не було протистояння КНР та США, яким би щирим друзякою не був для Сі Цьзіньпіна Путін, але для китайської влади її народ та його внутрішні проблеми завжди були найважливішими. Така позиція тісно пов’язана з одним із лейтмотивів філософії Сходу: спочатку розбиратися із внутрішніми проблемами, бо зовнішній світ – лише проєкція внутрішнього. І цим вона відрізняється, наприклад від підходу Росії (і не тільки) – заповнювати внутрішню порожнечу зовнішніми авантюрами. Це свого роду засновок для розуміння поточної ситуації.

    А далі проблеми пішли по експоненті. Війна зумовила новий стрибок глобальних цін на сировину, бо і Україна, і Росія є ключовими світовими експортерами низки сировинних товарних позицій. Лише за якихось 75 днів війни індекс сировинних цін S&P GSCI зріс на 14,6%. Ціни багатьох сировинних товарних позицій оновили історичні максимуми. Усе це зумовило дальше зростання вартості імпорту в Китай. Поки не зрозуміло, наскільки довго триватиме ця дорожнеча, але китайські товаровиробники вже зараз мають суттєві проблеми з прибутковістю й, можливо, з ліквідністю. Якщо це вийде з-під контролю, почнеться хвиля дефолтів та банкрутств подібно до China Evergrande Group.

    Друга за хронологією проблема – коронавірус. Він таки догнав Китай. Омікрон-варіант виявився значно заразнішим, ніж попередні, тому йому вдається «вислизати» з-під драконівських адміністративних заходів, якими КНР змогла приборкати та контролювати пандемію на попередніх стадіях, і поширюватися попри всі обмеження. Мало того, оскільки китайці не переживали попередніх хвиль пандемії, то в них немає набутого природним чином колективного імунітету, що робить їх уразливими навіть до цього штаму, який, скажімо, більшості українців завдає надмірних клопотів. Тому в Китаї від коронавірусу зараз гинуть люди: за два місяці активної фази нової хвилі там померло понад 500 осіб. Це серйозно. Тому влада вдається до дуже жорстких заходів, закриваючи цілі міста. Це прямо зменшує рівень ділової активності у країні, негативно впливаючи на всю макроекономічну статистику.

    Третя проблема – масовий вихід приватного іноземного бізнесу з РФ. Це дуже цікава тенденція, яку китайці поки що не до кінця зрозуміли та не повністю відчули на собі. На сьогодні понад 750 компаній заявили про повне чи часткове згортання діяльності в Росії. Ідеться здебільшого про західні компанії. Частина з них ухвалила таке рішення внаслідок санкцій Заходу проти РФ, але було багато таких, які спочатку думали пробувати їх обходити, поки не напоролися на суспільну обструкцію в розвинутих країнах. Здавалося б, до чого тут китайський бізнес? Річ у тому, що в багатьох китайських компаній, які володіють глобально впізнаваними брендами, левова, якщо не ядрова частка споживачів знаходиться на розвинених ринках Північної Америки та Європи. І останні можуть бойкотувати продукцію перших так само, як вони це робили чи погрожували зробити у відповідь на відмову західних компаній покидати Росію. Тоді китайська економіка може зазнати критичних втрат, які не просто унеможливлять підтримку Китаєм РФ, а й змусять Пекін прийняти сторону Заходу в цій війні.

    Ця тенденція дуже важлива, тому про неї варто сказати більше. По-перше, вона надзвичайно серйозна. Хоча для світу вона нова в тому сенсі, що масового децентралізованого міжнародного бойкоту чиєїсь економіки світ іще не бачив, але не слід її недооцінювати. Певний її прототип з’явився після анексії Криму, коли по Україні гуляли списки російських брендів, завдяки чому їхні продажі скоротилися настільки, що відповідні бізнеси або ледь жевріли, або змушені були закриватися. І тепер Україні вдалося масштабувати цю тенденцію на весь розвинений світ. І вона багатьом сплутала карти, а багатьом іще сплутає. Важливо зауважити, що це результат вдалого «пілотного проєкту» в межах нашої країни та виграної нею інформаційної війни за кордоном, завдяки чому в багатьох країнах Європи та Америки Україну підтримують до двох третин громадян, а подекуди й більше. З огляду на це нинішня російсько-українська війна великою мірою є інформаційною війною. У цьому сенсі вона увійде в підручники новітніх воєн.

    По-друге, ця тенденція поки далека від повної реалізації. Коли війна починалася, американці та більшою мірою європейці були скептично налаштовані стосовно шансів у ній України. Це проявлялося в тому, що західні компанії відмовлялися припиняти бізнес у Росії. Стійкість українців на фронті, та активність біженців і діаспори за кордоном схилили громадськість розвинених країн на нашу сторону. Зараз у світі стрімко зростає усвідомлення, що розпочавши війну в Україні, Росія наламала дров глобального масштабу. І воно зростатиме надалі, особливо якщо розпочнеться глобальна економічна криза (про це далі). У підсумку, можливо, європейці та американці зменшили купівлю продукції опальних компаній, а, може, просто почали декларувати готовність це зробити, на що відреагували результати соцопитувань, але крига скресла – вихід західного бізнесу з РФ став масовим. Головне тут те, що всі побачили, що це працює. Громадська думка в багатих суспільствах важить не менше, ніж рішення найвпливовіших політиків світу. Можливо, декому ще потрібен час, щоби це сповна усвідомити. Але якщо такими діями можна змусити ухвалювати ключові стратегічні рішення величезні західні компанії, то чому не можна цього зробити і з китайським бізнесом, який працює на зовнішніх ринках? Чим його принципи діяльності та конкуренції відрізняються від західних? Отже, зрозуміло, що китайські компанії будуть наступними. Хоче цього Сі Цзіньпінь чи ні. І це прямо впливатиме на позицію ставлення китайського бізнесу до російсько-української війни та його стратегічні дії.

    Власне, ми потроху це вже починаємо спостерігати. Кілька днів тому The Wall Street Journal написав, що китайські технологічні гіганти Lenovo та Xiaomi тихо згортають бізнес у Росії. Це всесвітньо відомі бренди, які отримують мільярди доларів доходу з розвинених країн, тому бояться бойкоту громадянами останніх. Крім цього, китайські виробники та транспортні компанії потроху відмовляються від тих гілок Нового шовкового шляху, які проходять через Росію та Білорусь, хоча в логістику по цих напрямках було інвестовано мільярди доларів. Знову-таки Китай боїться, що через ізоляцію РФ та РБ Європа просто не захоче приймати китайські товари з цих напрямків. Складається враження, що світовій громадськості потроху вдається розвернути китайський бізнес та примусити його прийняти нейтралітет, якщо не перейти на сторону Заходу. Якщо ця тенденція розвиватиметься, то якими б не були особисті вподобання китайського уряду та його лідерів, їм доведеться рахуватися з вимушеними діями значної частки свого бізнесу, що працює на експорт, бо від нього залежать робочі місця, надходження валютної виручки та, за великим рахунком, стратегічні перспективи розвитку економіки КНР.

    Нарешті, четверта проблема, що підсилює всі попередні, - потенційна економічна криза в США та ЄС. Поки що це радше ризик, ніж реальність, але напрямок розвитку ситуації указує на те, що ймовірність цієї події вкрай висока. Захмарні ціни на сировину зумовили різке пришвидшення споживчої інфляції (у березні в США вона становила 8,5%, а в ЄС – 7,4% рік до року). Висока інфляція зумовила зростання ринкових відсоткових ставок (від початку року дохідність до погашення 10-річних державних облігацій США зросла з 1,5% до 3,1%, а 30-річна іпотека подорожчала з 3,3% до понад 5,3% - рекорд за понад 10 років). Тепер у США дуже дорогими стали сировина, фінансування та наймана праця (її бракує, бо безробіття на рівні 3,6% близьке до багаторічного мінімуму) – це вже тисне на собівартість виробників. А тут іще й ФРС хоче відсоткові ставки підвищувати, щоб приборкати інфляцію. Як наслідок, американський ринок акцій падає, близький до річного мінімуму та схильний падати далі, вказуючи на те, що економіка США (те саме стосується ЄС) може зазнати спаду та спровокувати глобальну рецесію.

    Ця тенденція важлива для Китаю в кількох розрізах. Передусім китайська економіка значно залежить від експорту (торік він становив 19,3% ВВП). Економічний спад у розвинутих країнах додасть ще одну суттєву проблему до переліку вже наведених. Крім цього, на спаді конкуренція між виробниками загострюється. З огляду на попередню тенденцію (вплив симпатій до України на рішення споживачів у розвинутих країнах та їх наслідки для бізнесу, який (не) продовжує працювати в Росії) китайські компанії можуть втрачати зовнішні ринки значно стрімкіше, ніж це було б за відсутності глобальної рецесії. Якщо під час світової кризи 2008-09 років Китай (разом з іншими азійськими економіками, що розвиваються) мав іще вдосталь внутрішнього ресурсу та запасних інструментів економічної політики, щоб підтримати зростання, то зараз його економіка має найбільше боргів у світі та явно обмежений внутрішній ринок. Слід нагадати, що ВВП Китаю зростає понад 40 років поспіль, тому ніхто не знає, доки сипатиметься ця піраміда, якщо вона раптом почне кришитися. Світова історія економічних криз показує, що не той сильний, хто не падає, а той, хто піднімається після падіння. КНР ще має пропустити через себе цю життєву істину.

    Наслідки, висновки та рекомендації

    Названі проблеми та ризики не є суто теоретичними, а проявляються в ринкових показниках та економічній статистиці вже зараз. За останні три тижні курс юаня до долара знизився на 5,6%. Для валютного ринку з його зазвичай невеликими коливаннями це – величезна подія. За пів року до березня 2022 року рівень безробіття збільшився з 4,9% до 5,8% (у березні зростання прискорилося), хоча, якщо винести за дужки період пандемії, він довгі роки тримався близько 4,0%. Річний приріст експорту зменшився із понад 20% протягом 2021 року до 3,9% у квітні цього року. Натомість річний темп приросту імпорту вже другий місяць нульовий (обсяги в натурі від’ємні, бо імпортні ціни ростуть), хоча торік перевищував 15%. Складений РМІ (відображає результати опитування менеджерів 400 найбільших компаній про продажі, нові замовлення, зайнятість, запаси та ціни) стрімко падає другий місяць поспіль і у квітні становив 37,2 (значення, менші за 50, означають скорочення ділової активності). У березні обсяг роздрібних продажів зменшився на 3,5% рік до року – це, якщо не враховувати кілька місяців пандемії, перше скорочення за принаймні 30 років! Отже, економіка КНР поступово скочується в болото кризи. Можна сказати, що одною ногою вона вже занурилася в нього по коліно та доволі швидко продовжує рухатися далі.

    Звідси випливає три висновки. По-перше, зараз у Китаю занадто багато своїх проблем, щоби він приділяв хоч скільки-небудь значну увагу російсько-українській війні. Йому просто ніколи формувати в ній чітку позицію, а тим більше витрачати значні ресурси на підтримку будь-якої зі сторін. Уряд КНР спрямовуватиме зусилля передусім на вихід із кризи. На практиці це означає, що китайському бізнесу ніхто не заборонятиме шукати будь-які шляхи зменшення втрат, зокрема вихід із Росії, якщо робота там створюватиме надмірні ризики, або експансію на російському ринку, якщо це дозволить заробляти й не втратити клієнтів деінде. Сі Цзіньпінь чи Комуністична партія Китаю можуть нічого публічно не говорити, щоб не зіпсувати стосунки з Росією, але це той випадок, коли мовчання – золото. У підсумку китайська влада займе ту позицію, яку своїми діями позначить бізнес Китаю, а на вибір останнього цілком можуть впливати політики та споживачі Заходу.

    По-друге, стратегічно Китай не має ресурсів, щоби перетворити російсько-українську війну на будь-яке суттєве протистояння із США, яке б Пекін мав шанси виграти. У даній точці часу та простору китайці занадто ослаблені, щоби діяти агресивно. Нинішня криза в китайській економіці зумовлена доволі великими числом і різноманітністю факторів, щоб бути легкою та тимчасовою. На її подолання піде багато кварталів, якщо не років. Увесь цей час, грубо кажучи, Китай буде виключений із геополітики. Тому не зможе забезпечити Росії міцні тили, якщо взагалі візьметься це робити.

    По-третє, досить Заходу звести до мінімуму наслідки можливої економічної кризи для себе, як разом із перемогою України він отримає змогу диктувати Китаю правила післявоєнного світового устрою. Або обмінювати економічну підтримку на лояльність КНР не до РФ, а до України. Максимально сприятливий для України розвиток подій у цьому напрямку передбачає відмову Китаю від підтримки РФ та від допомоги їй обходити західні санкції, а також приєднання до нафтового й газового ембарго до припинення війни. Наразі цей варіант може здаватися абсолютно нереалістичним. Але це питання тиску та контролю за динамікою розвитку китайської економіки. Не забуваймо про те, що в часи молодості Генрі Кіссинджера Китай уже пішов на зближення із США всупереч волі СРСР. Це той випадок, коли «можем павтаріть» набуває позитивного значення.

    Проблема Китаю в тому, що той, хто шукає рівноваги або найменших втрат назовні, змушений приймати сторону сильнішого. Поки війна була протистоянням України з Росією, доти Китай щось там говорив про необхідність поважати вимоги, інтереси та зони впливу Кремля й таке інше. Як тільки війна перетворилася на протистояння Росії із Заходом, який поділяє цінності, що їх захищає Україна, рано чи пізно Пекін буде вимушений рахуватися з позицією нашої сторони фронту. І він цілком може встромити ножа у спину Путіну. Він на точно це здатний.

    З цього аналізу випливають цілком очевидні рекомендації. На сьогодні Китай – це дракон на прив’язі, який стратегічно не страшний ні для України, ні для Заходу. Цим слід скористатися. На політичному рівні слід погрожувати КНР запровадженням санкцій за допомогу РФ або посиленням торговельної війни. Імовірно, з огляду на економічну ситуацію в Китаї тут вистачить лише зусиль США, можна обійтися без ЄС з його бюрократичними процедурами. На громадському рівні слід переорієнтувати інформаційну кампанію так, щоби споживачі з розвинутих ринків відмовлялися від китайської продукції на користь замінників національного виробництва або вироблених у дружніх країнах. Коли китайська економіка зайде у кризу достатньо глибоко, потрібно запропонувати китайцям економічну допомогу в формі зняття торговельних обмежень або прямих закупівель їхньої продукції в обмін на повну відмову від підтримки Росії до закінчення війни. Усе це – цілком реальні кроки, які можна зробити доволі швидко. Потрібно розуміти, що нейтралітет КНР чи його перехід на нашу сторону – це величезний крок до перемоги України. Це варте того, щоб ним зайнятися.

    І наостанок трохи позитиву. Із наведеного аналізу випливає, що ця війна поступово виходить на такий рівень і масштаб протистояння, на якому застосування ядерної зброї елементарно втрачає зміст. Чого може досягти Путін, натиснувши на червону кнопку, які створені ним проблеми він може вирішити на свою користь? Для Кремля цей рівень протистояння – недосяжна вища ліга, на яку він ніяк не може вплинути, а ядерною зброєю – і поготів. Тому з раціональних причин її застосування неможливе, а якщо її захочуть застосувати з нераціональних причин, то у складному механізмі запуску, що складається з кількох ітерацій, обов’язково знайдеться хтось, хто мислить раціонально. От із такими й потрібно вести переговори.


    Интересная новость? Поделись!
    Следите за обновлениями важных новостей на наших страницах
    Facebook Telegram

    Добавить комментарий

    Ваш адрес email не будет опубликован.